Останні три дні дивився прогноз погоди, як бокс. Погода знущалася, то дозволяючи лізти, то ні. Сидячи за комп’ютером, ухилявся від опадів, вишукував розриви у хмарах і прикидав міцність зв’язки шарів снігу.

Синоптична драма

Не лізти не хотілося зовсім. Третій рік планував пролізти цей маршрут. Але він вимагає видимості, помірної лавинонебезпеки і дві доби погоди без сюрпризів.

За три дні змінював рішення три рази. І ось, за 15 хвилин до виходу, сиджу на рюкзаку, читаю чергове оновлення прогнозу і розумію: я збираюся лізти за гранню здорового. Маршрут на 18 годин, мінус двадцять, висока лавинонебезпека, вітер 100 км/год в поривах на спуску по гребеню, лавинонебезпечно на підході, маршруті і узвозі… В таку жопень я збираюся лізти кілометрову стіну з мотузкою М5 біля вершини?

Але як же складно було зупинитися…